Вже третя найгарніша осінь,
Наджадібно ковтаю кольори.
Жовто-зелені, червоногарячі
На завтра стануть геть бліді.
В кімнаті стало прохолодно,
Біжу на двір — ще сонячно-тепло!
На завтра бо Варшавське небо
Надовго стане сірим полотном.
Вже третя найгарніша осінь,
Спитаю в неї лиш одне:
Коли зустрінемося вдома і під небом,
Що більше не впаде?
Нарешті теплі, майже літні дні.
Агов на двір гуляти до нестями!
В Варшаві новий міст, че не піти туди?
Скоріш зимові лати зняти.
Чисельний натовп спів наздоганяє.
Тендітний голос, майже невагомий,
Струною золотою серце обплітає
І різко здавлює, немов рукою.
Підходжу ближче, прислухаюсь, плачу:
Слова про маму, пісня українською.
Я розкажу тобі про легкість, та спершу прогуляємось Дніпром.
Ти відчуваєш? Це квітневі акації пронизують своїм ароматом теплий вечір. А алея невпинно шепоче голосами привидів минулого.
Звернемо до берега! Як раз сьогодні місяць витанцьовує на хвилях, а кроки немов повторюють ритм цього саундреку. Ти чуєш?
Дивись, ось там чайки влаштували справжнісіньку бійку біля рибалок, а поруч дідусі з бабусями поринули у молодість разом із лінді хоп.
Присядемо тут на траві? Я маю ковдру.
Хвилі пливуть мов натякають на щось важливе. Відчуваю, як тобі важко, хоч і намагаєшся посміхатись. Знаю, що сумуєш за легкістю.
Вона обов’язково повернеться до тебе, коли ми знову прогуляємось Дніпром.
Прокидаюсь, добрий ранок,
Наче вдома, але ні.
Що ж, це ще один світанок
На безпечній чужині.
Стежкою гуляю з дітьми,
Друзі поруч, але ні.
Зашиваю серце нитьми
На безпечній чужині.
Серце рветься із коробки:
Як ви, живі? Ні, не всі.
І життя стає коротшим
На безпечній чужині.
Заспокоюю серденько —
Ти в безпеці! Але ні.
Пластир клею я гарненький
На безпечній чужині.
