Легкість

Я розкажу тобі про легкість, та спершу прогуляємось Дніпром.

Ти відчуваєш? Це квітневі акації пронизують своїм ароматом теплий вечір. А алея невпинно шепоче голосами привидів минулого.

Звернемо до берега! Як раз сьогодні місяць витанцьовує на хвилях, а кроки немов повторюють ритм цього саундреку. Ти чуєш?

Дивись, ось там чайки влаштували справжнісіньку бійку біля рибалок, а поруч дідусі з бабусями поринули у молодість разом із лінді хоп.

Присядемо тут на траві? Я маю ковдру.

Хвилі пливуть мов натякають на щось важливе. Відчуваю, як тобі важко, хоч і намагаєшся посміхатись. Знаю, що сумуєш за легкістю.

Вона обов’язково повернеться до тебе, коли ми знову прогуляємось Дніпром.

На безпечній чужині

Прокидаюсь, добрий ранок,
Наче вдома, але ні.
Що ж, це ще один світанок
На безпечній чужині.

Стежкою гуляю з дітьми,
Друзі поруч, але ні.
Зашиваю серце нитьми
На безпечній чужині.

Серце рветься із коробки:
Як ви, живі? Ні, не всі.
І життя стає коротшим
На безпечній чужині.

Заспокоюю серденько —
Ти в безпеці! Але ні.
Пластир клею я гарненький
На безпечній чужині.

Болить

Ikarus 250

Одного разу, коли ми з Сашею гуляли Дніпром, повз нас проїхав старий червоний Ікарус. Саме тоді я дізналася, що Ikarus 250 — його найулюбленіший автобус.

Переривши інтернет у пошуках різних фізичних моделей Ікарусів, я зрозуміла, що швидко й недорого купити мініатюрний автобус у мене не вийде. І я вирішила його намалювати.